Діафрагма й експозиція

Як хімічні (у плівці), так і електричні(у матриці) процеси фіксації зображення вимагають певної кількості світла для своєї роботи. Чим менше ця кількість - тим вище т.зв. чутливість плівки/матриці. Виміряється вона в так званих "одиницях ISO". Типові значення - 100, 200, 400, але бувають і менше/більше. Для одержання однаково "сірого" цвіту на плівку(матрицю) чутливістю ISO400 потрібно подати вчетверо менше енергії світла в порівнянні з ISO100. Обговорення самих чувствительностей (і їхнього зворотного боку - шумів) ми відкладемо до глави про розмір матриць, а поки повернемося до діафрагми. Отже, при заданій чутливості нам потрібно подати на матрицю задану енергію, що, як відомо дорівнює добутку яскравості на час дії (т.зв. витримка). Таким чином, міняючи витримку, ми не тільки "заморожуємо" рух, але й "дозуємо" світло. А от яскравістю саме управляє діафрагма - яскравість обернено пропорційна квадрату диафрагменного числа. Т.е. діафрагма 2 пропускає вчетверо більше світла, чим діафрагма 4. Саме тому діафрагму маркірують по ступенях кореня із двійки (т.зв. "розподілу" або "стопи") - кожний стоп змінює яскравість удвічі. Сполучення витримки й діафрагми (з погляду енергії пропущеного світла) називають експозицією. Зовсім очевидно, що для однієї й тієї ж зовнішньої освітленості існує не одна "вірна" експозиція. Наприклад, 2,0- 1/2000c=2,8- 1/1000c=4,0- 1/500c=5,6- 1/250c=8- 1/125c=11- 1/60c=16- 1/30c (знак множення тут умовний, позначає лише сполучення). Всі ці експозиції ОДНАКОВІ, тобто дадуть однаковий по яскравості результат. При більшій освітленості потрібно ще вкоротити витримку або прикрити діафрагму й навпаки - при меншої - подовжити витримку або відкрити діафрагму. Таким чином, діафрагма при тих самих зовнішніх умовах впливає на витримку, тому що вони жорстко зв'язані між собою "вірною" експозицією. Іноді це корисно - наприклад, при зйомці швидких рухів і спорту ми можемо повністю відкрити діафрагму - тоді витримки стануть максимально короткими й не буде "смаза" від руху об'єктів. І навпаки...

Крім смаза від руху об'єкта, існує ще т.зв. "шевеленка" - тремтіння рук фотографа. Вона підступна тим, що не піддається строгому виміру, тому що є випадковим процесом. Але "народний досвід" вивів дуже усереднене правило - шевеленки варто боятися при витримці (у сек) длиннее, ніж 1/ЄФР(у мм). Т.е. при ЄФР=105мм краще длиннее, ніж на 1/100 без штатива не знімати. Таким чином, чим більше длиннофокусен об'єктив, тим важливіше йому мати достатню світлосилу, тому що довгі витримки йому недоступні через шевеленки (штатив поки не розглядаємо). І от отут-той самий час згадати про "хоботи" "особопродвинутих" плівкових мильниць. 35-140, 35-160, 35-200мм! "Круто"?! Порожні цифри й викинуті гроші. Для збереження компактності діаметр цих хоботків залишився колишнім, отже, світлосила на "довгому" кінці доходить до 12-16. Оскільки знімати можна тільки коротше чим 1/200 - це тільки дуже яскраві об'єкти на яскравому сонці. Як тільки воно зайде за хмаринку або об'єкт піде в тінь - почнеться шевеленка. Не говорячи про вечір. Тягати ж штатив разом з компактною камерою злегка дивно - простіше мати недорогу зеркалку, різниця в розмірах і вазі набагато менше ніж нормальний штатив. А про оптичну якість із підвищенням кратності зума вже було сказано вище.

Підіб'ємо короткий підсумок: діафрагма дозволяє управляти експозицією, і при фіксованому висвітленні жорстко пов'язана з витримкою - чим "откритее" діафрагма, тим коротше витримка. Чим вище світлосила, тим у більше темних умовах можна знімати (при фіксованій витримці) або тим з більше короткою витримкою можна знімати (при фіксованій освітленості). Далі значення діафрагми, що впливає на експозицію, ми ще будемо називати яркостной діафрагмою (нижче буде зрозуміло чому). До речі, вертаючись до визначення діафрагми, можна, нарешті, дати його більш строго. Ми адже розглядали одну лінзу з однієї "діркою", і самий тонкий діаметр пучка збігався з фізичним діаметром отвору. Реальні об'єктиви мають багато лінз із різними діаметрами, і не завжди отвір діафрагми перебуває фізично в самому тонкому місці на самій маленькій лінзі. Як же тоді визначають і градуюють диафрагменние числа? А дуже просто - через яскравість. Т.е. деяке положення реальних пелюстків діафрагми відповідає такому числу, яке б дала одна тонка лінза з тієї ж яркостной діафрагмою (тобто проникна стільки ж світла).

Кориснi статтi:

Діафрагма й експозиція