Композиція
На жаль, у теорії фотографії значення композиції в успіху кінцевих добутків сильно перебільшене й уступає хіба що гіпертрофованій ролі якісної фотоапаратури. Навряд чи ви знайдете багато книг про роль світла у фотографії, тобто в мистецтві светописи. Дослідження про цвіт у фотографії часто не йде далі характеристик насиченості фотоплівок. А от праць про композицію створено чимало. Справа в тому, що композиція є добре формализуемой областю досліджень, і пов'язана із психологією візуального сприйняття. Але давайте зрозуміємо й ту обставину, що, як алгеброю не можна повірити гармонію, так і успіх фотографії як елемента духовного мистецтва, не можна пояснити ніякими геометричними відносинами й психологією. Хоча й сьогодні можна ще спостерігати множинні спроби пояснити гармонію з лінійкою в руках, що вживаються навіть деякими мєтрами фотографії.
Але, значення ролі композиції у фотографії не можна й зменшувати. Удала композиційна побудова вашого пейзажу здатно акцентувати увагу глядача на тім, що ви хочете йому показати, у той час, як невдала композиція здатна зіпсувати будь-яку ідею. Тому нижче я зупинюся на деяких принципах композиції, і розповім, як їхнє використання в пейзажній зйомці допоможе вам краще показати те, що ви хочете показати.
Так, якщо вам здається, що ваш пейзаж повинен нести відчуття простору й широти, то рекомендую так зване "відкрите" композиційну побудову, з наявністю центробежно-направленних осей. При зйомці врахуйте, що така композиція не повинна нічим обмежувати погляд глядача по краях кадру, що, викликаючи відчуття незавершеності картини, дозволить глядачеві самому представити те, що залишилося за кадром.
Якщо ж, навпаки, ви хочете передати затишок якогось куточка природи, то кращого рішення, чим використання "закритої" композиції придумати неможливо. У такій схемі доцентрові сили притягають увага глядача до центра, або до іншої крапки. Така композиція самодостатня, завершена, і акцентує увагу на тім, що зображено в кадрі. Створити таку композицію кадру можна, обмеживши простір для погляду глядача по краях, а також зверху якими-небудь візуальними елементами, приміром, гілками, високими травинками, деревом, хмарами, і так далі. Оскільки велика кількість піднебіння частенько порушує затишок такої схеми, іноді краще зняти пейзаж взагалі без піднебіння, особливо в місті. А от при зйомках на воді, приміром, заходу на озері, вам належить також подбати про завершенности картини знизу, якщо ви вирішили застосувати саме таку, затишну "закриту" схему. Обертаю вашу увагу на те, що як "відкрита", так і "закрита" схеми мають ядро композиції, що дозволяє зробити на ньому акцент.
Якщо ж ви задумали донести до глядача сталість, незмінність сцени, зображеної на вашім пейзажі, тоді порекомендую застосувати так звану "статичну" композицію. Вона дуже добре передає відчуття вічності й непорушності. Особливістю її побудови є пересічні горизонтальні й вертикальні композиційні осі, при цьому відсутність у такій схемі гострих кутів викликає в глядача відчуття гармонії й безконфліктності.
Осями такої композиції можуть служити лінія обрію, дерева, дороги, довгі тіні, береги, смужки лісу, мости й деякі види хмар тощо. При використанні цієї схеми я настійно рекомендую не знімати сцен з наявністю нічим не переривчастих ліній, що одночасно входять у кадр і вихідних з нього. Особливо це ставиться до лінії обрію. У таких випадках добре обмежити її із краю деревом або ще чим-небудь, інакше такі лінії просто "разрежут" ваш кадр на незв'язані між собою частини.
Прийнято вважати, що при наявності осей композиції дуже важливо, щоб вони не перетиналися рівно в середині кадру. Як гарна практика рекомендується розташування осей на третину від країв знімка, як у вертикальному, так і в горизонтальному напрямку. Наприклад, обрій можна розташувати або на третину від верху, якщо вам важливо підкреслити те, що перебуває нижче його, або на третину від низу, якщо ви хочете зробити акцент на піднебінні, оскільки вважається, що погляд глядача першою справою падає саме в крапку, розташовану на третину від верху. На практиці я найчастіше дію саме так, але бувають випадки, коли обрій не є основною віссю пейзажу, тоді на його розташування можна не обертати стільки уваги.
У цьому зв'язку хочу також привести повчальну історію: недавно, при відвідуванні Третьяковської галереї, я звернув увагу, що в багатьох картинах російських художників, включаючи деякі полотна Шишкіна, обрій розташований рівно посередине. Схоже, що великому художникові так і не довелось навчатися в наших Академіях... Однак, буквально на наступний же день, при прогулянці по Арбату, і розглядаючи тамтешню мальовничу халтуру, я виявив безліч академічно правильних пейзажів, з обрієм, розташованим там, де треба.
Повернемося до наших композиційних схем. Іноді основною ідеєю нашого пейзажу є не непорушність, а навпаки, подальший розвиток сцени. Такі пейзажі з гірськими ріками, дорогами й особливо з наявністю лінійної перспективи. Отут я рекомендую використовувати так звану "динамічну" композицію, у якій головні осі будуть перетинатися під гострими кутами, образуя діагоналі. Крім акценту на розвитку, динамічна композиція винятково корисна для залучення глядача в конкретну фотографію, притягаючи його й надаючи емоційний настрой роботі.
