Хвилини щастя або невелика розповідь про фотозйомку маленьких дітей
Ніколи всерйоз не думав, що від фотозйомки можна одержувати таке задоволення! Саме від самого процесу, а не від його результату. Але все-таки є таке щастя, і за ним не потрібно їздити за тридев'ять земель, воно поруч із нами...
Ледве більше напівроку назад у мого друга народився син. Назвали Владом. Зараз він уже щосили буянить, грається, веселиться й при цьому щось ще говорить на своїй мові; жваво плазує по килиму й тягне в рот усе, що попадається під руку...
Ну й надумав я влаштувати невелику фотосесію. Про неї й повідаю в блоге. Не буду писати всякі типси, а просто розповім історію. Отже, було це в неділю вдень. Вдало так вийшло - ніхто нікуди не поспішав, та й у Владика був саме період активності. Властиво, дуже важливо потрапити в потрібний момент, коли ребенок не спить, а веселиться.
Із двох китових об'єктивів я вибрав 80-300/4-5,6. Він ледве светосильнее, та й для портрета така фокусна відстань краще підходить.
Кімната була не дуже світлою. Хоч і за вікнами стояв сонячний день, і штори не були опущені, але для зйомки темнувато виходило. Самі розумієте, використовувати спалах, навіть зовнішню категорично не можна.
Довелося йти на різні хитрування. По-перше, виставив відразу 800 ISO, по-друге, максимально відкрив діафрагму, по-третє, зробив виправлення +3 EV. Як виявилося, з ISO я переборщив - все-таки шуми вийшли помітними, особливо чітко вони проявлялися на ніжній дитячій шкірі.
Грався спочатку з витримкою, але нічого путнього не вийшло. Всі мої спроби використовувати щось типу 1/8 - 1/15 секунди не увінчалися успіхом. Владик не завмирав ні на секунду, увесь час крутився-вертівся. У підсумку, ті знімки, які на єкранчике смотрелись більше менш, майже всі були забраковані при перегляді на моніторі. Коротше, 1/60, ніяк не менше. І не довіряйте єкранчику камери.
Потім ми із Владом перебралися на килим. Так-Так, саме ми разом. Знімати з висоти власного росту можна тільки заради одержання комічних знімків "ребенка з великою головою". А щоб одержати нормальні знімки - перебираємося ближче до підлоги. Але там мене осягла невдача. Владика так зацікавила моя персона й моя камера, що щораз при спробі зробити кадр, Владик шустро повз у мою сторону й всі кадри виходили змазаними. Лише один раз я встиг потрапити в момент затишку й зробити знімок.
Потім ми перемістилися в більше світлу кухню. Отут уже стало попроще. Я вибрав ледве достовірніше фокусну відстань і кадрировал знімок так, щоб одержати портрет великим планом. Дочекавшись, коли Владик зверне на мене увага, я натискав на кнопку.
Потім ми переселили за обідній стіл, природно дитячий. І почали гризти ложку. Я все фотографував і в підсумку одержав три отличнейших кадри. Усе якось збіглося й вийшло саме собою. Так мило... Жаль, що маленькі знімки не можуть передати все зачарування фотографії.
Ну й напоследок - хто сказав, що в такому маленькому віці діти нічого не розуміють, всі вони розуміють, просто ще не можуть нам про це сказати ;) Загалом, навіть і в таким маленьких дітей уже проявляються цілком зрілі емоції.
От так і закінчилася перша й, сподіваюся, не остання фотосесія Владика. Звичайно, далеко не все вдалося. Але оглянувшись назад, сміло йдемо далі, шукаємо ракурси, підбираємо світло, експериментуємо!…
